Департамент освіти і науки виконкому Криворізької міської ради

 
Безоплатна правова допомога
001
1212
1010

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ

"Гаряча" лінія
"Якщо ображають дитину"
час роботи: з 9 до 17
з понеділка по п'ятницу
8 056 370 48 19

Всеукраїнська дитяча лінія “Телефон Довіри”
8 800 500 21 80

Національна “Гаряча лінія” з питань насильства та захисту прав дітей
8 800 500 33 50

Національна “Гаряча лінія” по запобіганню торгівлі людьми
8 800 500 22 50

Урядова гаряча лінія
попередження домашнього насильства,
торгівлі людьми та тендерної дискримінації
1547


Урядова консультаційна
лінія з питань безпеки дітей
в Інтернеті
1545

(далі обрати «3»)

Національна дитяча
гаряча лінія Ла-Страда
0 800 500 225
(із стаціонарних),
116 111
(з мобільних)

«Гаряча лінія»
Національної поліції України
Єдиний контакт-центр
0 800 500 225
(із стаціонарних)
116 111
(з мобільних)

Національна гаряча лінія
з попередження домашнього насильства,
торгівлі людьми та
тендерної дискримінації
0 800 500 335
(із стаціонарних),
116 123
(з мобільних)

«Гаряча лінія»
служби у справах дітей
Дніпропетровської облдержадміністрації
056 732 48 71


Дніпропетровський
центр соціальних служб
056 370 48 18


Роковини депортації західних українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини

6 вер. 2019
Наприкінці Другої світової війни новий польський прокомуністичний уряд поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців. Депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася внаслідок укладеної між УРСР і Польським комітетом національного визволення «Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території УРСР».

Наприкінці Другої світової війни новий польський прокомуністичний уряд поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців. Депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася внаслідок укладеної між УРСР і Польським комітетом національного визволення «Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території УРСР». Договір передбачав виїзд українців до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави. Територія, на якій відбувалась «евакуація», охоплювала землі Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств. Усю її поділили на 15 районів, у кожному з яких діяла окрема, так звана польсько-українська комісія. До повноважень цих комісій входило збирання заяв від місцевого населення, щодо виїзду, підготовка списків переселенців і евакуаційних карт, організація транспорту, тощо. Однак, акція, що мала бути добровільною, не знайшла особливого відгуку серед українців. Тоді польська влада вдалася до насильницьких дій - повна ліквідація українського шкільництва, будь-яких проявів організованого українського громадського життя, дискримінація українців під час проведення аграрної реформи, непосильні обов’язкові податки, знищення Української Греко-Католицької Церкви тощо.

На першому етапі, що тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини, що найбільше постраждала від антиукраїнських дій Польщі. Після Холмщини депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі - від січня до кінця серпня 1945 року - переселили 229 685 осіб. З вересня 1945 року «евакуацію» проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро – житло, майно, землю, худобу. Загалом у 1944-1946 рр., лише за офіційними даними, на територію УРСР було депортовано 482,8 тис. осіб.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції «Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. Тоді впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948 та 1951 роках.

Переселення до СРСР обернулося для українців колгоспним рабством, голодом та злиднями.

Відеосюжет Українського інституту національної пам’яті,  присвячений 75-м роковинам початку примусової депортації українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини.